Олександр Гіді, рятувальник з Харківщини, провів своє дитинство та юність у Харкові. Доля привела його до ДСНС, і ця робота стала справою всього його життя.
Ранок 24 лютого Олександр зустрів удома перед чергуванням, прокинувшись від гучних вибухів. Поряд були його дружина та восьмимісячний син, які ще не усвідомлювали, що розпочалася повномасштабна війна.
Заспокоївши рідних, він одразу вирушив на службу. Чергування незабаром перевели у виснажливий режим «дві доби через дві», адже охопленому обстрілами Харкову було потрібно якомога більше сил для порятунку людей.
Найважчим рішенням для Олександра стала вимушена розлука – він вмовив дружину з немовлям виїхати в безпечніше місце, і перший день народження сина він святкував по відеозв'язку, роздивляючись святкову свічку крізь екран смартфона.
Протягом війни рятувальник пройшов через найскладніші випробування: розгрібав завали після ракетних ударів та працював у деокупованому Ізюмі. На запитання про свій найбільший страх він зізнається, що найстрашніше для вогнеборця – це просто не встигнути прибути на допомогу.
Олександр переконаний, що служба в ДСНС – це не просто робота, а друга родина, де кожен готовий підставити плече. А наснагу дає проста мрія про День Перемоги – нарешті зателефонувати усім рідним і сказати найважливіші слова: «Ми живі, ми вистояли».